Відомий у народі як «Адам», пам’ятник Адаму Міцкевичу у королівській столиці Польщі протягом багатьох років був місцем зустрічей, романтичних побачень та виступів вуличних артистів, а також однією з візитівок Ринкової площі. Як більшість місцевих пам’ятників, він викликав чисельні суперечки та шквал критики. Детальніше про легендарну пам’ятку читайте у матеріалі сайту ikrakow.net.
Ідея виникнення
Історія пам’ятника Міцкевичу бере свій початок у Львові. Саме у столиці Західної Галичини у 1869 році виникла ініціатива спорудити пам’ятник на згадку про трьох народних провидців – Міцкевича, Словацького та Красинського. Через десять років ідея зазнала трансформації, оскільки на такий масштабний проект не вдалося зібрати потрібну суму грошей. В результаті було ухвалено рішення увічнити пам’ять лише Міцкевича.
В 1882 році міським комітетом було оголошено конкурс на ескіз пам’ятника. Суперництво викликало неабиякий інтерес серед скульпторів з усієї Європи. Після численних обговорень, скандалів та кількох переносів переміг проект Теодора Рігера. Його бачення вважали свіжим, новаторським і таким, що вкладається в існуючий бюджет – 164 тисячі злотих (більшість з яких зібрані простими жителями). Скульптура Міцкевича обіцяла бути представлена у вигляді поета, що стоїть в мантії на високому постаменті і тримає в руці сувій паперу. Під ним у збиральних образах розташовані чотири алегорії: батьківщина, доблесть, наука та поезія.
За затвердженим ескізом скульптуру відлили в Римі, а її урочисте відкриття відбулося в грудні 1894 року. Але не встиг на постаменті висохнути будівельний матеріал, як місцеві жителі одразу ж розкритикували роботу. Зокрема, хвиля обурення була викликана лавровим вінком, що вертикально стирчить, прикрашаючи голову поета. В результаті пам’ятник огородили дощаною огорожею та пообіцяли доопрацювати. Друге урочисте відкриття скульптури відбулося 16 червня 1898 року – до 100-річчя від дня народження поета.
Війна не змогла знищити пам’ятник
17 серпня 1940 року скульптура була знищена німецькою окупаційною владою. Зроблені на той час фотографії, на яких змальований Міцкевич, що зігнувся, розійшлися по всій країні і продавалися нацистами як листівки. Це спустошення було одним із елементів пропаганди, підготовки до річниці початку війни та зміни назви Головної площі на площу Адольфа Гітлера.
Відновлення пам’ятника розпочалося після деокупації Кракова. У 1947 році зруйновані елементи були знайдені на цвинтарі металобрухту під Гамбургом, де вони чекали на переплавлення. Через вісім років група скульпторів з Академії витончених мистецтв Кракова провела реконструкцію скульптури, після чого її урочисто відкрили до століття з дня смерті поета – 26 листопада 1955 року. На жаль, деякі елементи пам’ятника відновити було неможливо. Тільки після численних запитів у 1983 році огорожу, що спирається на лійкоподібні постаменти, було реконструйовано. Коли в 2007 році поверхню площі було змінено, мозаїчне коло навколо п’єдесталу та ліхтарів повернулося.
Сьогодні пам’ятник є одним із найвідоміших символів Кракова. Він нерозривно пов’язаний із будинком Суконних рядів, біля якого розташований. Майже кожен турист, який одного разу прибув до Кракова, обов’язково сфотографується на тлі Міцкевича. У популярності об’єктів для фотографій пам’ятник може позмагатись хіба що з фігурою «Зв’язаний Ерос», що розташований неподалік. Популярність цієї скульптури пояснюється своєю нетривіальністю, оскільки представлена у вигляді відрубаної голови античного героя, який постраждав від найжорстокішої зброї в історії людства – кохання.
