Краків завжди вмів приймати почесних гостей. Це місто, у вуличках якого переплітаються століття, а кав’ярні пам’ятають голоси митців і мрійників з усього світу. Навіть у найскладніші часи, коли “залізна завіса” відділяла Схід від Заходу, Краків залишався острівцем культури та духу. Там завжди знаходили прихисток ті, хто шукав істину в мистецтві: поети та філософи, композитори й режисери. Коли Польща стояла на порозі великих змін, до міста приїхав молодий голландський режисер Мартен ван дер Дуйн (Maarten van der Duijn). Це був 1989 рік, коли організація “Солідарність” здіймала прапор свободи, а повітря наповнювалося очікуванням чогось нового, пише ikrakow.net.
Рік у Кракові, що визначив долю митця
Кінець 1980-х років став часом великих суспільних зрушень у Європі. На тлі падіння старих режимів і появи нових ідей у центрі цих подій опинився молодий нідерландський студент Мартен ван дер Дуйн. Згодом він згадував, що тодішня Польща залишалася для більшості західноєвропейців майже невідомою країною, відділеною політичними бар’єрами. Навіть у колах студентів гуманітарних спеціальностей, до яких належав Мартен, знання про життя за “залізною завісою” були обмеженими.
На третьому курсі Лейденського університету Мартен випадково побачив оголошення про можливість навчання у Польщі. З цікавості заповнив заявку, а наприкінці року отримав листа з Кракова, де повідомляли, що його прийняли до університету. Хоч дер Дуйн не знав польської мови й не уявляв, що саме робитиме у цій країні, все ж таки вирішив спробувати. Родина поставилася до рішення іронічно, але молодий нідерландець сприйняв майбутню поїздку як пригоду, здатну відкрити перед ним новий світ.
Культурний шок і цікаві відкриття
До Польщі ван дер Дуйн прибув наприкінці 1988 року. Молодому голландцю допомогла польська родина, контакти з якою йому дали у посольстві Нідерландів. Господарі показали йому місто, познайомили зі своїми друзями, розповіли про життя у Польщі. Ця відкритість вразила іноземця, який вперше зіткнувся з таким щирим ставленням. Незабаром він почав розмовляти польською і, спілкуючись із різними людьми, вперше відчув, наскільки глибоко культура пронизувала повсякденне життя поляків.
У Кракові 1980-х років бачив підвальні кафе, особливо любив легендарне кабаре “Piwnica pod Baranami”, відвідував джазові вечори, студентські зібрання, де слухали вірші Міцкевича та старовинні пісні. Згодом режисер розповідав, що найбільше його вразило, як добре юнаки та дівчата знали класичну поезію та пісні минулих століть, У Голландії це вважав неможливим. Такий контраст із раціональним і прагматичним Заходом став для Мартена важливим творчим відкриттям.
Перші кроки у театрі
Коли ван дер Дуйн освоївся на новому місці, то почав відвідувати університет і театральну школу, де познайомився з викладачами та студентами. Його дедалі більше приваблював театр – форма мистецтва, здатна поєднати інтелект та емоцію, слово й дію. Завдяки новим знайомствам Мартен потрапив на стажування до “Крікотека 2” (Cricoteka) – авангардного театру Тадеуша Кантора, одного з найвпливовіших режисерів Європи XX століття. Перше знайомство з його творчістю стало потрясінням. Як згадував ван дер Дуйн, спочатку нічого з побаченого не розумів: актори рухалися, мов ляльки, сцени повторювалися, а сам пан Тадеуш перебував на сцені разом із ними. Особливо вразив театр смерті Кантора, який здивував всю Європу.
Лише згодом юнак розібрався, що йдеться про театр пам’яті, де історія й травма оживають у грі тіла та жестів. Зустріч із Кантором визначила професійний вибір молодого митця. Саме тоді він вирішив, що театр стане його головною справою. Другий театр Тадеуша Кантора (як і польський досвід у цілому) відкрив Мартену іншу глибину сценічного мистецтва – як спосіб осмислення історії, а не лише форму розваги. Гість не шукав відповіді, чим відрізняється театр Тадеуша Кантора від інших, а просто вбирав цікаві ідеї. Деколи мистецтво Кракова проявлялося у вуличних акціях абсурду, як-от Помаранчева альтернатива, коли після демонстрацій поліціянтам вручали квіти, перепрошуючи за попередні сутички. На погляд дер Дуйна, це було мистецтвом заради не мистецтва, а мети донести до містян важливі істини.
Свідок історичних подій
Паралельно з театральними пошуками Мартен занурювався у громадське життя. На його очах відбувалися студентські демонстрації, сутички з поліцією, стихійні протести. Він бачив, як молоді люди залазили на пам’ятник Міцкевичу, а силовики розганяли натовп водометами. Польща стояла на порозі змін, і це відчувалося у повітрі. За словами режисера, тоді всі розуміли, що є учасниками переламного моменту. Бо старий світ зникав, а починалася нова епоха, яка обіцяла: все буде інакше.
Комуністичний побут, обмежений асортимент продуктів, карткова система, контрабанда – все це формувало зовсім інший ритм життя. У Мартена тоді навіть коротка поїздка до Західного Берліна після кількох місяців у Польщі викликала шок, бо там достаток здавався неймовірним. Враження від обмежень, які панували у Східній Європі, залишилися з ним назавжди. Для покоління тих, хто пережив цей досвід, стало очевидним: перемога Заходу принесла нові можливості, але водночас забрала цілісність,, де культура та політика тісно перепліталися з повсякденним життям.
Краків як серце Європи
Ван дер Дуйна вразило, що європейські цінності не розчинилися за “залізною завісою” – історія та культура продовжували відігравати вирішальну роль у житті людей. У цьому просторі мистецтво та політика, пам’ять і щоденне життя були взаємопов’язані. Для поляків культура означала боротьбу за існування, за національну ідентичність і свободу. Тоді як для західноєвропейців того часу життя часто сприймалося як гра, пригодницький досвід, а справжні ідеали втрачали практичну вагу. Польська реальність, боротьба за країну та культуру, усвідомлення історичних втрат – все це формувало у Мартена готовність діяти, виходити на вулиці й відстоювати важливі для поляків цінності.
Досвід у Польщі кардинально вплинув на режисера. Побачене у Кракові визначило його ставлення до творчості й стало джерелом натхнення на все життя. Особливо вплинули театральні постановки та митці: вистави Анджея Вайди (Andrzej Wajda), “Noc listopadowa”, театр із Москви, твори Кшиштофа Кесльовського (Krzysztof Kieślowski). Це були яскраві уроки драматургії, театральної пластики та режисури. Завдяки року, проведеному у Польщі, дер Дуйн усвідомив, що театр може бути не лише сценою, а й простором для осмислення історії.
Творча візитівка Польщі
Для Мартена література й театр стали справжнім багатством країни, а митці – героями, які робили все можливе, щоб культурна спадщина залишилася пріоритетом у житті нації. Він зробив висновок, що у кожної країни є свої сильні сторони у мистецтві. Голландія відома живописом, а сучасні митці – зокрема кінооператори – успішно працюють зі світлом і камерою. Літературою Нідерланди можуть похвалитися менше, проте помітні сильні позиції у візуальному мистецтві. Польща ж, на думку ван дер Дуйна, завжди вирізнялася театральністю зокрема глибоким драматичним театром і театром абсурду,
Повернувшись на батьківщину, режисер навіть почав використовувати елементи “польського абсурду” у власних п’єсах. Одним із прикладів стала постановка про польський уряд у вигнанні. Абсурдність ситуації усюжеті полягала у тому, що уряд ухвалював закони, не маючи реальної влади. І лише через радіо дізнався про перемогу “Солідарності” та усвідомив, що його роль завершилася. Цю п’єсу автор представив у Лондоні.
Краків та його митці
Згодом Ван дер Дуйн разом із польськими митцями створив оперу: переписав лібрето італійської класики так, що вийшла сучасна, абсурдна постановка, яка поєднувала гумор із політичною сатирою. Вистава мала величезний успіх. Тоді Мартен мріяв повернутися до польських театрів, створити власну п’єсу й поставити її в Польщі. Бо дуже хотів знову поринути у те культурне середовище, яке так надихало в юності. Згодом Мартен ван дер Дуйн неодноразово приїздив до Кракова та Варшави. За його словами, ці поїздки миттєво відновлювали відчуття того особливого часу кінця 1980-х років – епохи “Солідарності”, студентських зборів, джазових підвалів і живої культури міста. Для відомого режисера Краків назавжди залишився місцем, де він вперше відчув силу культури та її здатність формувати суспільство.
Так, протягом багатьох десятиліть місто королів приймало митців із різних країн, відкривало нові горизонти, показувало, як творять історію на площах, у кав’ярнях, театральних залах. За спогадами Ван дер Дуйна, саме тоді Краків дав можливість відчути цінність культури як суспільного явища. І переконав, що не лише формує покоління митців, а й стає осередком європейської творчості, де відчуття історичного моменту, свободи та культурної глибини створює неповторну атмосферу. Атмосферу місця, здатного надихати навіть тих, хто приїжджає здалеку.