Точної дати появи лазень у Кракові немає. Історики зазвичай згадують 1358 рік, коли Казимир Великий надав місту право отримувати дохід від надання послуг такими трьома лазнями: єврейської, лазні Пясек та Рогацької. Тобто такі лазні стали міськими. Проте історичні джерела свідчать, що лазні в місті функціонували ще на початку XIV століття, пише ikrakow.net.
Важливий складник збереження здоров’я
У середньовічному Кракові особистій гігієні надавали значення: мешканці регулярно здійснювали повне обмивання тіла щонайменше раз на тиждень, а щоденне вмивання обличчя та рук вважалося звичною практикою. Дотримання гігієнічних норм розглядалося як важливий складник збереження здоров’я, що узгоджувалося з рекомендаціями лікарів, які орієнтувалися на принципи, викладені в працях Салернської медичної школи. У лазнях також надавалися послуги професійного гоління та стрижки, а в деяких випадках – виконувалися елементи хірургічного втручання.
Крім трьох вищезгаданих лазень була низка інших не менш популярних серед містян. Ця справа була досить прибутковою. Відкриттю таких закладів сприяла наявність водопроводу, завдяки якому через труби містом розподілялася вода. Власники лазень зазвичай мали також у власності інші види нерухомого майна.
Окрім орендної плати, власники лазень зобов’язані були сплачувати окремий податок на право ведення банного бізнесу, а також внески за користування водопроводом, що забезпечував подачу води, і за відвідний канал, яким здійснювалося скидання використаної води. Для будівництва відвідного каналу потрібно було попередньо у раді міста отримати дозвіл та сплатити визначену плату.
Планування лазні
Детальні описи середньовічних краківських лазень у джерелах трапляються вкрай рідко. Відомості про їхню будову, внутрішнє планування та окремі елементи здебільшого згадуються переважно в контексті ремонтних робіт або розподілу майна між спадкоємцями. Завдяки таким згадкам можна припустити існування певної типової моделі лазні, якої дотримувалися будівельники під час спорудження. Спираючись на фрагментарні згадки, можна окреслити загальні риси традиційної краківської лазні. Такі заклади зазвичай розташовували в цегляних будівлях. Вони мали систему водопостачання з річки Вісли, що здійснювалося через водогін, а стоки відводилися окремими трубами. Вхід до лазні здійснювався через тамбур, що вів до кімнати очікування, звідки відвідувачі потрапляли до роздягалень, окремо для чоловіків і жінок. І чоловіча, і жіноча роздягальні були сполучені з окремими парними приміщеннями. У парильнях містилася цегляна піч, на яку виливали воду для створення пари, використовуючи розігріте каміння. Полиці, де сиділи чи лежали відвідувачі, були дерев’яними.
Чоловічу та жіночу частини лазні розділяла дерев’яна перегородка, яка не сягала самого склепіння. Така конструкція дозволяла парі вільно циркулювати між двома відділеннями, забезпечуючи рівномірне прогрівання приміщень, а також зменшувала витрати на будівництво та опалення, оскільки не потребувалось встановлення двох окремих печей. Підлогу лазні зазвичай викладали сосновими дошками. Окрім парної, відвідувачі мали змогу прийняти ванну. Хоча безпосередні згадки про такий тип купання в історичних джерелах відсутні, проте на його існування вказує наявність у лазні великого казана для нагрівання води, а також згадка про ванну в переліку постійного інвентарю закладу. До комплексу лазні входила також кухня, де, ймовірно, готували страви й напої для відвідувачів, а також готували лікувальні засоби для пацієнтів, що перебували на оздоровленні. Поруч зазвичай розташовувалася комора, призначена для зберігання лікарських препаратів.
Староста та члени його родини користувалися правом безоплатного відвідування міських лазень. Безплатний доступ також гарантувався власникам лазень, навіть у випадках, коли вони передавали їх в оренду, а не управляли особисто. До кола осіб із привілеями належали й міські радники та їхні дружини. Витрати, пов’язані з користуванням лазнею, компенсувалися коштом міського бюджету, тому в облікових документах міста можна знайти окрему статтю, присвячену фінансуванню лазні.
Місце для інтимних зустрічей
З найдавніших часів лазні виконували не лише санітарно-гігієнічну, а й виразно соціальну функцію: тут відбувалися зустрічі, музичні виступи, спільні трапези, що створювало сприятливий ґрунт для послаблення моральних заборон і норм поведінки. Церква не схвалювала надмірну любов до гігієни, особливо серед прекрасної статті, та закликала останніх задовольнятися миттям у тазику вдома. Вважалося, що гаряча вода, подібно до алкоголю, збуджує бажання, а їх поєднання, дозволене у середньовічних лазнях, могло спричинити моральне послаблення.
На жаль, у середньовічний період лазні часто перетворювалися на простори відкритої й регулярної проституції, ставши також місцем для організації зустрічей інтимного характеру та діяльності сутенерів. Оскільки повністю викорінити такі явища в межах банних закладів було нереально, влада вдавалася до спроб встановити певні форми контролю та нормативного регулювання цієї практики.
У середньовічні часи на краківських вулицях можна було зустріти оголених людей, які бігли в баню, прикривши місця рушниками. А все тому, що одяг в бані могли вкрасти. Про моральну атмосферу середньовічних лазень свідчить, зокрема, випадок із краківським священником, на ім’я Марек, який зазнав неприємностей під час відвідування бані. Прийшовши туди у повному вбранні, він залишив свій одяг на зберігання дружині лазника, заплативши за це 1 грош. Однак одяг було викрадено, після чого священник звернувся зі скаргою до міської ради.
Для чого використовувались мідні тази
З архівних документів відомо, що практично кожна гільдія у Кракові надавала фінансування своїм працівникам на відвідування лазні. Десь виділялись кошти на щотижневе відвідування, а десь – один раз на два тижні. Чітко було прописано час на відвідування.
Свій власний час на відвідування лазні встановлювали й самі власники закладу, адже слід було розпалити печі та підтримувати необхідну температуру. У середньовічних містах про відкриття лазні слуги сповіщали рогом. У Кракові дотримувалися подібної процедури, але замість рогу для цієї мети використовували мідні тази, по яких слуги били, проходячи вулицями міста та передмістя. Тази підвішували над входом до лазень, звідки слуги їх знімали, проходили з ними через усе місто, а потім знову вішали. Присутність таза над входом свідчила про те, що лазні готові до роботи й відкриті для відвідувачів.
Варто зазначити, що лазні в Кракові, зокрема ті, що були на утриманні міста або цехів, часто мали соціальну функцію. Їх відкривали для всіх, включаючи бідних мешканців Кракова. Інколи міська влада або благодійники оплачували користування лазнею для незаможних мешканців.
Отже, лазні в середньовічному Кракові були важливим елементом міського життя, поєднуючи гігієнічні, лікувальні та соціальні функції. Водночас ці заклади нерідко ставали осередками моральних порушень.