Під стародавньою бруківкою Кракова спочивають не лише тіні минулого, а й людські страхи, які пережили епохи. Земля цього міста, просякнута історією, час від часу відкриває свої таємниці. Археологічні відкриття нагадують: колись предки боролися не лише за життя, а й із самою смертю. У цьому переконалися польські вчені восени 2010 року під час розкопок на Головній Ринковій площі Кракова, пише ikrakow.net.
Тоді наукова група під керівництвом доктора Цезарія Буська з Вроцлава натрапила на загадкові поховання, де люди лежали у позі ембріона. За давніми віруваннями, це мало зламати силу мертвих і прикувати їх до землі, не дати повернутися до світу живих. Відкриття археологів стало новою сторінкою у вивченні середньовічних “вампірських” поховань – промовистого свідчення страху перед невідомим.0
Тіні Ринкової площі
За давніми віруваннями, вампір – мрець, який після смерті не знав спокою й у темряві ночі повертався до живих, щоб пити їхню кров. Поняття це не нове: такі істоти згадувалися у міфах стародавніх єгиптян, греків та римлян, а у слов’янському світі страх перед “живими мерцями” поширився в XI столітті. Поляки називали їх “żywi umarli” (живі мерці). До тих часів археологи й відносять знайдені антивампірські поховання. Побутує версія, ніби таким способом люди намагалися не допустити повернення небіжчиків до світу живих.
Коли археологи розкрили стародавні шари осадових порід під краківською Ринковою площею, перед ними постала німа хроніка міста. Кожен сантиметр ґрунту, немов сторінка старовинної книги, розповідав про іншу епоху. Дослідники виокремили три періоди заселення цього місця, найдавніший – на межі XI–XII століть. Він і подарував сенсаційне відкриття: у центрі Кракова колись був великий цвинтар. Археологи відшукали понад 200 християнських могил. Після завершення досліджень кістки урочисто перепоховали у криптах костелу Святої Марії.
Варто згадати, що цей храм є визначною пам’яткою Кракова, всі туристи знають про вежу костелу Святої Марії. А містяни – історію, висоту вежі та багатьох парафіяльних настоятелів костелу Святої Марії. Тому не дивно, що рішення про перепоховання підозрілих мерців у святому місці викликало опір деяких краків’ян. На їхню думку, це могло негативно вплинути не лише на історію костелу святої Марії, а й на почуття вірян. Однак керівник археологічних робіт, доктор Цезарій Бусько (Cezary Buśko) заспокоїв людей жартівливим аргументом, що поховання у костелі послабить владу тих, кого вважали вампірами.
Шепіт кісток у серці Кракова
Проте вчений пояснив журналістам, що сам у “живих мерців” не вірить. На його думку, небіжчики були християнами, хоча сусіди й підозрювали їх у чаклунстві. Однак мерці заслуговують на спокій, тому перепоховання у костелі Святої Марії є актом милосердя. Щодо тих, кого у давнину вважали вампірами, у вченого була своя теорія. Він пояснив, що багато років тому люди виділяли 2 типи “живих мерців”: тих, у кого “знаки прокляття” бачили ще за життя, і тих, кого вампірами вважали вже після смерті через загибель при загадкових обставинах.
Насправді бідолахи за життя страждали від ревматизму, порушень дихання, проблем із кістками чи зубами, численних каліцтв, тому їхня зовнішність відрізнялася від стандартної. У часи середньовіччя це ставало доказом зв’язку з нечистою силою. Тож коли такі люди помирали, їх ховали з пересторогою. Іноді навіть відрубували голови й клали поруч або між ніг, щоб мрець не міг відшукати шлях додому. У знайдених археологами похованнях у центрі Кракова три скелети лежали у позах ембріона, у двох були ще й відрубані голови, одну з яких поклали на кришку труни, другу – збоку від тіла. Один зі скелетів лежав на животі зі зв’язаними руками.
Антивампірські ритуали середньовіччя
Та не всі вчені тоді погодилися з “вампірською” інтерпретацією археологічних знахідок. Краківський археолог Еміль Зайцт (Emil Zeic), який досліджував історію міста до його офіційної інкорпорації, розповідав, що вже раніше бачив кілька подібних поховань біля на такому ж цвинтарі XI століття. На його думку, нестандартні пози тіл могли бути не проявом страху перед потойбічним, а особливим поховальним звичаєм, який мав символічне або обрядове значення. Історик Еміль Зайцт зауважив, що знайдені ним могили розташовувалися на території старого цвинтаря поблизу транспортного кільця Рондо Грюнвальдського. А людей, яких підозрювали у зв’язках із темними силами, ніколи не ховали поруч із вірянами.
Вчений також додав, що у ті часи небіжчиків не клали до труни, а загортали у саван. Якщо смерть наставала взимку, коли земля була скута морозом, то копали неглибокі ями. А оскільки навесні ґрунт відтавав, то й кістяк міг зміститися і змінити позу на ту, що нагадувала ритуальну. На цей аргумент доктор Цезарій Бусько відповів: поховання “вампірів” краків’яни могли розташовувати окремо. Але коли цвинтар розширився, могили “проклятих” поєдналися з іншими.
Професор Генрик Гломб (Henryk Głąb) з Інституту антропології Ягеллонського університету поставився до відкриття археологів обережно. На його думку, кістки, знайдені на Ринковій площі, належали хрещеним людям. Бо у центрі Кракова не могли ховати тих, хто порушував церковні закони. Доказом на користь цієї теорії стало й те, що жодної могили немовлят, молодших за півтора року, які могли померти нехрещеними, археологи не виявили. На думку професора Гломба, незвичайні пози мерців радше свідчать про залишки язичницьких обрядів, ніж про реальне полювання на мерців. Деякі вчені ще припускали, що це були не каральні, а захисні ритуали, які мали оберігати небіжчиків від злих сил потойбіччя. А не живих від мертвих.
Аргументи “за” й “проти”
Доктора Буська скепсис колег не засмутив. Він відстоював свою позицію: антивампірські поховання – не виняток, а закономірність, такі знаходять по всій Європі. Як доказ вчений наводив дослідження Лукаша Мавриція Станашека (Łukasz Maurycy Stanaszek), присвячене похованням XI століття на пагорбі Святого Якуба у Сандомирі. Там йшлося про скелети, покладені обличчям донизу, деякі з них не мали черепів, траплялися й останки, покладені на правий бік або з ножами між ребрами. Ще пан Бусько звертався до дослідження молодої історикині Опольського університету Марти Зборовської (Marta Zborowska). Під керівництвом доцента Славоміра Мождзьоха (Sławomir Moździoch) вона досліджувала антивампірські поховання доби перших П’ястів .
Пані Марта писала, що феномен вампіризму відкривав образ молодої польської держави, яка довго зберігала свій язичницький дух навіть після християнізації. І що заходи проти “вампірів” застосовувалися аж до XX століття. На підтвердження своїх слів згадувала поховання поблизу села Дравско (Drawsko): 5 скелетів горілиць із серпами на шиях. Інструменти притискали померлих до землі так, щоб ті не могли підвестися без ризику відрізати голову. Кістки належали 4 жінкам та 1 чоловіку, наймолодшій було близько 18 років. А у найстаршої жінки, якій налічили 60 років, серп при похованні зафіксували ще й на талії, а до рота поклали мідну монету.
Ті, хто не знайшов спокою
Коли розмови про “вампірські” поховання сколихнули місто, своє слово сказав і парафіяльний настоятель костелу святої Марії у Кракові Броніслав Фіделус (Bronisław Fidelus). Він зазначив, що сприйняв відкриття археологів і заплановане перепоховання без містики, бо “важливіше зберігати повагу до кожного, хто вже відійшов із цього світу”. На думку настоятеля, навіть, якщо ці люди не були хрещеними, вони все одно залишалися Божими створіннями. Хоча, ймовірно, жили у злиднях, страждали, були нещасними, засудженими ще за життя. Тож ніхто не має права відмовити їм у спокої через багато років.
Митрат Фіделус у розмові з журналістами підкреслив, що страхи слід залишати минулому, а не переносити їх у сьогодення. Бо щирі віряни не мають сумніватися. А церква приймає до крипти всіх, хто потребує молитви й милосердя, навіть тих, кого колись називали вампірами. Бо “саме прощення, а не страх, очищає землю від тіней минулого”. Так що навіть у XXI столітті немає точної відповіді на питання, хто ж має рацію: скептики, які шукають раціональні пояснення, чи містики, котрі відчувають за кістками стародавніх мерців присутність забутих страхів? Так, у кожної “партії” науковців – свої вагомі аргументи. Однак забагато загадкового у цих історіях, тому відділити істину від правди та розсудити вже не здатен навіть час. Той самий, на який завжди сподіваються люди.