Медицина має глибоке коріння, адже її джерела сягають найдавніших етапів історії людства. Археологічні свідчення з місць проживання первісних людей доводять, що навіть у ті далекі часи люди прагнули протистояти хворобам і фізичним стражданням, шукаючи засоби для зцілення, пише ikrakow.net.
У період так званих Темних віків система охорони здоров’я в Західній Європі пережила серйозний занепад. На відміну від Візантії та ісламського світу, де античні знання зберігали й розвивали, у західному християнському світі вони тривалий час були замкнені в стінах монастирів. Саме монастирські шпиталі тривалий час були єдиними осередками медичної допомоги. Лише з появою університетів почалося справжнє відродження знань в царині медицини.
Не хворіти або молитися
У середньовічному Кракові мешканці воліли б не хворіти, адже, по-перше, мало хто мав фінансові можливості отримати кваліфіковану допомогу лікарів, а по-друге, не завжди така допомога мала щасливий кінець. Незаможним містянам чи селянам залишалось молитись або звертатись до народних цілителів, цирульників, астрологів.
У ті часи існувало чимало захворювань, які могли призвести до смерті. Те, що сьогодні здається незначною недугою, тоді нерідко ставало вироком. Завдяки досягненням сучасної медицини більшість із цих хвороб нині лікуються швидко й ефективно, а деякі вдалося й зовсім викорінити.
У XIV-XV століттях у Польщі було менше як 500 лікарів, приблизно половина з них практикувала в Кракові.
Медицина середньовіччя спиралася переважно на спадщину античних вчених – зокрема, знання, запозичені від греків і римлян. Лише згодом, у таких регіонах, як Іспанія, Сицилія та державах хрестоносців, почали активно перекладати праці арабських медиків. Центральною фігурою для тогочасних європейських лікарів залишався Клавдій Гален – мислитель II століття, чиї ідеї лягли в основу медичної освіти й вивчалися у провідних університетах Європи починаючи з XII століття.
У ті часи не всі лікарі мали університетську освіту. Існували фахівці вузького профілю – зокрема, цирульники, які займалися елементарними медичними маніпуляціями. Вони здобували знання не в навчальних закладах, а безпосередньо в майстрів, переймаючи досвід шляхом учнівства. Рівень медичних послуг, які надавали такі фахівці, часто мало поступався послугам колег з університетською освітою. Перед тим як розпочати власну практику, і ті, й інші повинні були пройти професійну атестацію перед спеціальною комісією, до складу якої входили представники місцевої еліти та духовенства.
Набагато пізніше у лікарні Святого Лазаря у Варшаві було засновано хірургічну школу для підготовки цирульників для військових. Проте вона проіснувала всього п’ять років.
Гуморальна теорія
Протягом багатьох століть середньовічна медицина спиралася на гуморальну теорію, що була розроблена римським лікарем Клавдієм Галеном. За цією теорією вважали, що людське здоров’я залежить від гармонійного співвідношення чотирьох основних рідин організму – крові, жовтої жовчі, слизу (флегми) та чорної жовчі. Будь-яке порушення цієї рівноваги розглядалося як першопричина захворювань, як тілесних, так і душевних. У разі виявлення порушення гуморальної рівноваги лікарі намагалися відновити баланс організму шляхом корекції раціону або застосуванням лікувальних засобів. Частина з них мала рослинне походження й іноді справді демонструвала терапевтичний ефект, тоді як інші, найімовірніше, діяли завдяки ефекту плацебо, не маючи об’єктивної медичної ефективності. Для правильної постановки діагнозу слід було дослідити колір та консистенцію взятих крові, сечі та калу, а також ретельно оглянути тіло пацієнта.
Середньовічні лікарі повинні були добре орієнтуватися у фітотерапії. Ті, хто лише починав практику, мали знати принаймні кілька сотень лікарських рослин або таких, що вважалися цілющими. З історичних джерел відомо, що, наприклад, півонію застосовували для лікування епілепсії, ревінь – при захворюваннях печінки. Для знеболення зубів використовували настій часнику на спирті (щоправда, надмірне вживання могло викликати побічні ефекти – від головного болю до проблем із зором і навіть появи вошей). Конопляну олію вважали дієвим засобом від головного болю, і згодом її застосовували при мігренях, хоч і не без суперечок. Відвар із кореня щавлю, настояний на оцті, призначали при проблемах зі шкірою та нігтями. Для поліпшення сну використовували суміш олії з фенхелю та макового насіння, а ванна з додаванням настою плюща, як вважалося, могла допомогти розчинити камені в нирках.
За допомогою – до святих
Як лікарі, так і пацієнти середньовічного Кракова мали особливий світогляд, у якому поєднувалися забобони, віра в астрологію, алхімію, магічні практики та глибока релігійність. Ці елементи не суперечили одне одному, а гармонійно співіснували. Так, поширеним було переконання, що справжнє зцілення можливе лише за божественного втручання. Тому молитва вважалася не менш ефективною за ліки. Люди зверталися до святих покровителів, пов’язаних із певними хворобами, або шукали допомоги у місцевих чудотворців, сподіваючись на надприродне зцілення.
В молитвах звертались по допомогу до Косми та Даміана – святих покровителів самої медицини. Святий Лазар допомагав зцілити проказу, святий Антоній – прищі з обличчя, святий Себастьян допомагав при чумі, при розладі мовлення звертались до святого Станіслава, слуху – святої Кінги.
Краків’яни шукали порятунку також і у місцевих святих та блаженних. Так, після смерті блаженної Соломії Краківської, за переказами, з її тіла начебто почала виділятися запашна олія з цілющими властивостями. Краків’яни вірили, що вона здатна вилікувати будь-яку недугу, тому масово приходили до її гробниці.
Флеботомія та трепанація
Однією з найпоширеніших медичних практик, що застосовувалася в середньовічній медицині, було кровопускання (флеботомія). Цю процедуру вважали ефективною не лише як метод лікування різноманітних захворювань, але і як профілактичний захід для підтримання загального стану здоров’я та запобігання розвитку хвороб.
Одним із вагомих недоліків середньовічної медицини було недостатнє розуміння анатомії людини. Це значною мірою зумовлювалося релігійними заборонами, що діяли в Західній Європі: проведення розтинів людських тіл було або суворо обмежене, або повністю заборонене. У зв’язку з цим медики вивчали анатомічну будову, використовуючи тіла свиней, що значно ускладнювало практичне застосування таких знань у лікуванні людей. Через брак доступу до людських тіл майбутні лікарі часто відвідували публічні страти, аби зробити спостереження або анатомічні нотатки. Їхні уявлення про анатомію базувалися переважно на працях Клавдія Галена, який сам не проводив розтинів людей, але досліджував тіла мавп.
У середньовічний період практикували також хірургічні методи лікування. Серед найпоширеніших втручань були вправляння зламаних кісток і ампутація кінцівок, уражених гангреною. Археологічні дані свідчать, що хірурги того часу ефективно проводили трепанацію черепа. Аналіз середньовічних черепів з ознаками хірургічних втручань – один із яких експонується в підвалі на Головній ринковій площі Кракова – свідчить про те, що післяопераційні рани часто успішно заживали. Це підтверджує, що пацієнти, які проходили процедуру трепанації, не лише переживали операцію, а й продовжували жити протягом тривалого часу після неї.
Отже, середньовічна медицина Кракова базувалася на поєднанні античних теорій, фітотерапії та релігійних практик, характеризуючись обмеженим знанням анатомії, поширеним застосуванням кровопускання та хірургічних втручань, а також значною роллю духовних вірувань у процесі лікування.