Весь світ знає про страшні епідемії Середньовіччя, які знищили значну частину населення Європи. Не оминула ця участь і Польщу. Сторінки історії Кракова зберегли інформацію про тисячі смертей від чуми, віспи, тифу, холери… До XVI століття всі ці хвороби називали чумою, бо саме чума вражала найчастіше. У середині XIII століття жахом мешканців Кракова стала проказа, яку принесли татарські орди. Вони інфікувалися від поселенців із Німеччини, куди хворобу привезли хрестоносці. Побутує думка, ніби майже всі епідемії припинилися на початку XX століття, але це зовсім не так. Польщі (і Кракову зокрема) довелося пережити ще декілька хвиль різних епідемій у минулому столітті, про які чомусь нечасто згадують історики, пише сайт ikrakow.net.
Удари іспанського грипу
Ця недуга охопила Європу у 1918 році. Де вона з’явилася вперше – невідомо, бо Іспанія лише була країною, яка першою проголосила епідемію. Тому назва “іспанка” – суто випадкова, хоча історично зафіксована. Дослідники висувають версію, ніби поширення вірусу почалося з Канзасу, американські солдати привезли його до Європи. Протягом 1918-1919 років у світі захворіли на іспанський грип 550 мільйонів людей, близько 100 мільйонів з цієї кількості не вижили. Перші випадки серед поляків були зафіксовані саме у Кракові у вересні 1918 року, у жовтні хвороба перекинулася на Варшаву. Ще через два тижні епідемія охопила всю країну.
Варто згадати, що у 1917 році Краків вже пережив спалахи холери, дизентерії, скарлатини та черевного тифу. Міська влада намагалася вжити заходів. На вулиці Прондницькій встановили муніципальні санітарні споруди, де розташовувалися епідемічна лікарня, бактеріологічна лабораторія, дезінфекційне обладнання. Забезпечили проходження карантину у спеціально зведених на товарній станції бараках. Але протистояти такій потужній хвилі, як “іспанка”, не змогли.
Наприкінці вересня 1918 року краківські щоденні газети писали, що іспанський грип щотижня вражає по декілька сотень містян. Нерідко грип переростав у пневмонію і призводив до смерті, тільки 20 до 28 вересня 1918 року загинуло понад 20 осіб. Медики звернули увагу, що хвороба вражала здебільшого людей від 20 до 40 років, але ніяк не могли пояснити цей факт. Точну кількість загиблих від “іспанки” у Кракові дослідникам так і не вдалося з’ясувати. Але йшлося про тисячі інфікованих. Лише завдяки самовідданості лікарів, проведеній профілактиці та вакцинації вдалося зупинити страшну епідемію у місті.
Венерична чума XX століття
Так називали тоді спалахи венеричних хвороб. Здебільшого фіксували сифіліс, але дослідники певні: хвороби були різні, просто їх підганяли під знайомий для всіх лікарів діагноз. Першими усвідомили небезпеку з боку таких хвороб медики Німеччини. Недаремно під час Першої світової війни німецький генеральний штаб вважав презервативи не менш важливим спорядженням, ніж зброя. Тому й намагалися забезпечувати ними солдатів та офіцерів, адже похідних польових борделів налічувалося тоді чимало. Але таку позицію обрали керівники далеко не всіх армій, принаймні генерали польського війська цю тему проігнорували.
Можливо, пожалкували грошей, адже на той час 12 презервативів коштували 6 крон. Тому венеричні хвороби діагностували у багатьох солдатів краківського гарнізону, а їх у 1914 році налічувалося близько 12 000 осіб. Раптовий сплеск захворюваності зафіксовано у 1916-1917 роках, таких пацієнтів приймала краківська Лікарня святого Лазаря. За збереженими протоколами V відділення цього медичного закладу, близько 80% хворих складали жінки з будинків розпусти. А один із таких будинків довелося закрити через наявність хвороби у всіх його мешканок.
Епідемії часів Польської Народної Республіки
Здавалося б, у середині минулого століття у країні була достатня кількість необхідних вакцин, медичних закладів та лікарів, щоб уникнути епідемій. Але все ж таки вони траплялися. Після Другої світової війни поляків почали косити висипний тиф, гострі кишкові інфекції, венеричні захворювання. Збереглася стаття у радянській газеті “Известия” за вересень 1946 року, де йшлося про десант радянських медиків у Польщі. Вони обстежили стан 756 польських селищ та міст, перевірили понад 250 000 мешканців. Завдяки вчасному втручанню фахівців епідеміям вдалося запобігти, обійшлося незначними жертвами серед хворих.
Підступний поліомієліт
У 1947 році у Кракові стався спалах поліомієліту – хвороби, яка вражала маленьких дітей. Хвиля росла, у 1951 році набула характеру епідемії: у Польщі було зафіксовано 3 000 випадків, з них 252 – смертельні. Нерідко занедбана хвороба призводила до паралічу, частина дітей отримала інвалідність. Від 20 000 до 25 000 людей у Польщі були вражені паралітичним поліомієлітом.
Подолати епідемію вдалося після втручання великих бригад медиків та масової вакцинації мешканців Польщі в цілому та Кракова – зокрема. Цікаво, що порятунок від хвороби – вакцину – винайшов польський вірусолог Хіларі Копровські, який на той час працював в Америці. Наприкінці 1950 років з’явилися досконаліші вакцини.
Раптова епідемія тифу
Здавалося б, цю хворобу вже вдалося подолати, але у середині XX століття вона знов заявила про себе. Спалах польські медики зафіксували на початку червня 1957 року, коли спека у Кракові сягнула 28 градусів. Перші випадки виявили у будинках Академії мистецтв на тодішній вулиці Дзержинського (сучасна Лея). Художник та сценограф Казімєж Вишняк, який тоді навчався в академії, згадував, що постійно курсувала машина швидкої допомоги, не минало дня без нових жертв інфекції. Біля дверей люди ставили миски з дезинфікувальною рідиною, всі вікні та стіни крамниць обробляли теж.
Здолати хворобу вдалося спільними зусиллями медиків за 3 тижні. Перехворіло 110 осіб, переважно – мешканці академічного містечка Кракова. Керівництво міста одразу ж оголосило загальну обов’язкову вакцинацію всіх містян від 5 до 60 років. Чимало людей перевели на карантин. Вжиті заходи допомогли запобігти зростанню епідемії.
Найсильніший епідемічний удар наприкінці XX століття
Таким ударом стала третя мутація гонконзького грипу, яка жорстко пройшлася світом. Варто згадати, що незадовго до цього Польщу охопила тяжка епідемія іншого грипу – вірусу “A2 Hong Kong 68” з Азії. Сталося це у січні 1969 року, у Кракові щодня реєстрували від 2 000 до 10 000 випадків. Перехворіли на цей вірус понад 100 000 краків’ян. Лікарі згадували про смертельні випадки, бо грип викликав дуже високу температуру, яку не всі хворі витримували. Але офіційно про них не повідомляли, щоб не спровокувати паніку серед населення. З цією хворобою вдалося впоратися.
Але у середині листопада 1971 року Краків вразила підступніша епідемія гонконзького грипу. Кількість інфікованих перевищила 170 000, смертельні випадки у цій кількості офіційна статистика не враховувала. З хворобою тоді боролися в усьому світі, тому вакцину вдалося розробити. За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, від гонконзького грипу у світі померло близько мільйона людей. Епідемію 1968-1970 років дослідники назвали третьою пандемією століття, першою був іспанський грип, другою – азійський.
Лише у 2003 році дослідники оприлюднили факт, що вакцину від гонконзького грипу створили ще у вересні 1968 року. Але відповідальний за захворювання вірусний штам чомусь не увійшов до складу щорічної вакцини від грипу, яку тоді пропонували людям. Тому інфекція у наступних роках поверталася і вражала все більшу кількість населення. Дослідники припускають, що про користь від вакцинації медики та влада не проголошували, на щепленнях не наполягали. Страшні наслідки не забарилися. Ці події стали уроком для світу, принаймні при коронавірусі про роль рятувального щеплення стали говорити одразу у різних країнах, чим і встигли зупинити страшну хвилю епідемії вже XXI століття.