Турбота про людей з психічними захворюваннями – тема, якої пересічні громадяни намагаються уникати, але в усіх країнах світу уряд приділяє увагу таким людям. Передбачені спеціальні лікарні, де намагаються підтримати стан таких громадян, розробляються спеціальні програми реабілітації, пише сайт ikrakow.net. У Польщі перші заклади для людей з психічними захворюваннями з’явилися ще у XV столітті, але знадобилося понад 200 років, щоб там почали впроваджувати професійне лікування. Психіатрична Лікарня імені лікаря Юзефа Бабінського – найбільша у Малопольщі, розташована у Кобежині. Виділяється не лише ефективними методами, а й оригінальним архітектурно-парковим ансамблем, який теж відіграє важливу роль у процесі лікування.
Ставлення до людей з психічними захворюваннями у Польщі протягом минулих століть
Збереглася інформація, що у Польщі людьми з психічними захворюваннями опікувалися ще у середині XV століття. Першим таким закладом став “Thorichte Hof” (“Двір нерозумних”), створений при замку хрестоносців у місті Свеце. Доглядали за хворими черниці та ченці. Пізніше, у середині XIX століття, психіатричну лікарню перенесли до колишнього бернардинського монастиря, де вона залишалася до XXI століття.
Варто згадати, що закон, який зобов’язує опікуватися особами з психічними хворобами, з’явився у Польщі ще у XVI столітті. Його проголосив король Сигізмунд I Старий у “Першому литовському статуті” у 1529 році, і з того часу в усій країні дбайливо ставилися до виконання всіх зазначених пунктів. Звісно, методи лікування тих часів радикально відрізнялися від сучасних, але головне те, що бідолахам, які втратили розум, все ж таки намагалися хоч якось допомогти.
Створення психіатричної лікарні у Кобежині
Відомо, що ідею створення лікувальної установи для пацієнтів із психічними захворюваннями розглядали представники влади Кракова ще у 1903 році. Але будівництво закладу розпочалося тільки у 1907 році, що підтверджує Постанова Королівства Галичини та Лодомерії. Там йдеться про виділення ділянки у селі Кобежин під Краковом та отримання кредиту на потреби будівництва. У XXI столітті Кобежин став одним із районів Кракова. Першим директором закладу призначили доктора Яна Мазуркевича, який згодом прославився як засновник Варшавської психіатричної школи.
Важко сказати, хто подав ідею незвичайного проєкту міста-саду, але модель лікарні-павільйону зробила заклад одним із найнезвичайніших в усій Польщі. Фахівці називають планування, архітектуру та розташування зелених насаджень справжнім витвором мистецтва. Комплекс спроєктували архітектори Владислав Клімчак, Зигмунт Ярлани, Анджей Додковський і Тадеуш Зелінський. Вони ризикнули поєднати елементи садибного стилю з модним на ті часи стилем ар-деко. При цьому враховували комфортні умови не лише для пацієнтів, а й для персоналу закладу. До роботи над проєктом долучалися також досвідчені фахівці медицини: професори Ян Мазуркевич та Ян Пільц, лікарі Хенрік Гальбан, Владислав Кольберг.
Особливості проєкту
Для будівництва комплексу лікарні було виділено у Кобежині 52 гектари. Спочатку звели каплицю, потім додали 20 павільйонів на 600 місць. Лікарі порадили розмежувати корпуси не лише цифровими, а й літерними позначками. Так з’явилися споруди з цифрами від I до IX, а перші сім доповнювали ще й літерами, “А” означали жіночі корпуси, а “Б” – чоловічі. Останні дві споруди залишили без літер, їх відокремили для психічно хворих, які мали інфекції та трахому.
Окремо розмістили житлові корпуси для персоналу й технічні будівлі: кухню, пекарню, пральню, котельню, господарські споруди, ферми. Попри розмежування загальна забудова сприймалася в єдиному стилі, бо архітектори створили оригінальний план, талановито поєднали цілісну архітектуру, парк і сад. Функціональні технічні рішення принесли об’єкту славу найсучаснішого в усій Австро-Угорській імперії. Оцінити рівень роботи приїздили фахівці з різних міст Польщі. Будівництво тривало аж до 1917 року, завершити роботи раніше перешкодила Перша світова війна. Оскільки неподалік від Кобежина розташовувалися військові об’єкти, урядовці навіть висували пропозицію знищити недобудовані споруди. Але, на щастя, до цього не дійшло.
Відкриття і перший досвід Кобежинської Лікарні
Очікувана подія сталася у 1917 році, офіційно заклад отримав статус Державного інституту психічних та нервових хвороб у Кобежині. Фактично це було місто у місті, з власною кухнею, пекарнею, пральнею, театром, каплицею, майстернями, майданчиком для розваг. Передбачили навіть цвинтар. Спочатку заклад прийняв лише 600 пацієнтів, але до кінця 1917 року ця кількість збільшилася до 1100.
У закладі працювало лише 7 лікарів. Крім медикаментозного лікування, робили ставку на трудотерапію. Пацієнтів, які бажали та могли за станом здоров’я працювати, залучали до робіт по господарству, на кухні, городі. Ще облаштували місця у столярних, ткацьких, шевських, швейних майстернях. Практика показала, що робота не лише допомагала позбавитися негативних думок, а й дарувала пацієнтам відчуття приналежності до спільноти, сприяла соціальній адаптації, одужанню після психічних криз.
Довоєнна розбудова закладу
Після доктора Яна Мазуркевича у подальші роки на директорську посаду обирали Романа Загурського, Юліуша Моравського, Владислава Стрієнського. Вони гідно піклувалися про лікарню, з 1919 до 1939 року на території були побудовані додаткові павільйони, крамниця, пункти ремісничого обслуговування, дитячий садок, рота пожежної частини. Вдалося налагодити співробітництво і з ченцями, зокрема з Конгрегацією сестер-служительок Непорочного Зачаття Богоматері у Дембіці. Жінки працювали медсестрами у лікарні та в аптеці, трудилися по господарству й на кухні.
Страшні роки окупації
Коли почалася Друга світова війна, життя пацієнтів в окупованому місті опинилося під загрозою. Німецький комендант вимагав ліквідації людей з психічними захворюваннями – за принципами політики Третього рейху. Хворим обмежували харчування, не давали ліків, а представників єврейської національності майже одразу ж депортували. З вересня 1939 до червня 1942 року кількість пацієнтів скоротилася вдвічі. Потім 535 хворих, які ще залишалися, вивезли до Освенцима, а непридатних до транспортування знищили на місці. Пощастило врятуватися лише одній жінці, Валерію Бялонську сховали медики, а потім крадькома вивезли до села.
Після цього на території лікарні нацисти облаштували казарми СС, тренувальний табір “Гітлер’югенд” і фронтові шпиталі. Частину обладнання закладу вивезли під час відступу у 1945 році. Після визволення Кобежина від гітлерівців корпуси забрали під радянські військові шпиталі. І тільки у 1946 році приміщення знову віддали під державну Лікарню для неврологічних та психічних хворих.
Розвиток і перспективи
У 1951 році при лікарні відкрили відділення дитячої нейропсихіатрії на 60 ліжок, першим завідувачем обрали доктора Казімєжа Домбровського. У 1953 році сформували не лише дитячий садок, а й початкову школу для маленьких пацієнтів. У 1960 роках краківська Лікарня проголосила про створення психосоматичного відділення, кабінетів хірургії та гінекології. У 1978 році за рішенням міністра охорони здоров’я та соціального забезпечення кафедру дитячої нейропсихіатрії підпорядкували кафедрі психіатрії Медичного університету Кракова.
У 1989 році розпочалася модернізація, більшість павільйонів переобладнали, відремонтували, вчені закладу почали активне спілкування з колегами з інших країн Європи. Наприкінці 1990 років заклад отримав статус спеціалізованої незалежної державної Лікарні. Лікарняно-парковий комплекс увійшов до реєстру пам’ятників Кракова. На початку 2000 років на території Лікарні, яка на той час вже отримала ім’я лікаря Юзефа Бабінського, розмістили відділення судової психіатрії посиленого режиму, яке стало єдиним на всю Малопольщу. У 2020 роки заклад перетворився на потужний медичний центр з сучасними лабораторіями та апаратурою.