Коли у 1930-х роках у Кракові молоді художники з провінції вперше зібралися в Академії мистецтв, вони не планували стати легендою. Ці митці просто не хотіли малювати так, як вчили професори.Вони увійшли в історію мистецтва міста як “Краківська група”. А спосіб життя молодих живописців довів, що малювання може поєднуватися з театром і протестом проти політичних утисків, пише ikrakow.net.
Бунт в Академії: як у Кракові ламали правила мистецтва
Молоді художники приїхали до міста королів вчитися малювати, але швидко зрозуміли, що академічні правила їм затісні. У 1929–1931 роках студенти Академії мистецтв (Akademia Sztuk Pięknych) першими почали шукати власний стиль у живописі.
Їхні імена стали легендою Кракова:
- Леопольд Левицький (Leopold Lewicki);
- Генрик Віцінський (Henryk Wiciński);
- Марія Ярема (Maria Jarema);
- Йонаш Стерн (Jonasz Stern);
- Адам Марчинський (Adam Marczyński);
- Станіслав Осостович (Stanisław Osostowicz);
- Францішек Язьвецький (Franciszek Jaźwiecki).
Вони орієнтувалися на Пікассо, Леже, Гроса й Шагала. Для Академії така відмова від звичних правил спричинила конфлікт, який у 1931 році перетворився на відкриту сутичку. Ректор закладу Фридерик Пауш (Fryderyk Pautsch) залучив поліцію, відбулися обшуки та арешти. Роботи молодих митців прибрали з виставки, а Леопольда Левицького, Станіслава Осостовича і Францішека Язьвецького виключили з Академії.
“Краківська група”: боротьба за нове мистецтво
Але навіть жорстке рішення не змусило молодих бунтівників відмовитися від своїх поглядів. У листопаді 1932 року художники представили свої картини у Будинку митців. А у жовтні 1933 року презентували картини у Львові за сприяння художника й теоретика мистецтва Леона Хвістека (Leon Chwistek), виступивши під назвою “Краківська група” (Grupa Krakowska).
До гурту тоді долучилися:
- Саша Блондер (Aleksander Sasza Blonder);
- Берта Грюнберг (Berta Grünberg);
- Болеслав Ставінський (Bolesław Stawiński);
- Еугеніуш Ванек (Eugeniusz Waniek).
Чимало учасників походили з Поділля та Волині – земель, які тоді називали Кресами. Їх єднало не тільки прагнення відійти від звичних правил живопису. На тлі бідності та безробіття після світової економічної кризи художники шукали мистецтво, яке не ігнорувало б суспільні конфлікти, а втручалося у них.
Живопис проти правил: почерк Краківського Авангарду
Учасники “Краківської групи” не погоджувалися з тим, що картина має відповідати академічним правилам і показувати світ у звичному вигляді. Марія Ярема створила наближені до абстракції “Композиції з кліткою”, Леопольд Левицький у картині “Арсенал” звернувся до гострих суспільних тем, Саша Блондер зобразив двори Чорткова, а Станіслав Осостович – вулиці Кремінця.
Вони увійшли в історію мистецтва Кракова тим, що:
- експериментували з експресіонізмом, кубізмом і сюрреалізмом;
- ламали звичні форми;
- шукали інші способи передавати людські почуття.
Генрик Віцінський у скульптурі “Зв’язані акти” відійшов від звичного зображення людського тіла й передав його через абстрактні форми. Художників цікавило мистецтво дітей та самоуків: під впливом Леона Хвістека вони вивчали малюнки, де не дотримувалися академічних канонів.
Краківський Авангард: нові теми у польському мистецтві
Зміни стосувалися не лише форм. На картинах “Краківської групи»”з’являлися робітники, жебраки, міські двори й вулиці невеликих містечок. Через ці сюжети художники показували звичайне життя без прикрашання та ідеалізації.
Художники спілкувалися і з іншими авангардистами, зокрема з Владиславом Стшемінським (Władysław Strzemiński) та гуртом із Лодзі. Кожен художник “Краківської групи” мав власну манеру, але ніхто не хотів малювати за чужими правилами. Вони зображували те, що бачили навколо, і шукали для цього свої форми та кольори.
Різдвяна шопка проти нацизму
У Кракові різдвяну шопку знали як традиційну виставу з ляльковими персонажами, біблійними сюжетами та місцевими темами. Художники “Краківської групи” й тут відмовилися від канонів і почали висміювати польську владу та тодішню політику.
Генрик Віцінський, Йонаш Стерн і Марія Ярема:
- працювали з театром “Cricot” Юзефа Яреми (Józef Jarema);
- створювали оригінальних ляльок і декорації.
Тексти для шопок їм писав польський письменник Адам Полевка (Adam Polewka), а вистави відбувалися у робітничих спілках і збирали повні зали. Художникам театр презентував можливість, яку не могли дати картини. Адже на персонажів вистав, які рухалися та спілкувалися з глядачами, люди реагували одразу. І вже можна було оцінити результат своїх зусиль у процесі роботи та внести корективи.
Коли авангард не здався: від виставки 1948 року до “Cricot 2”
Друга світова війна забрала багатьох із гурту. Станіслав Осостович загинув у 1939 році, Саша Шваненфельд – у 1942-му, Генрик Віцінський помер через рік після нього. І все ж таки у 1948 році молоді художники зібралися у краківському Палаці мистецтв. Вони показували роботи, які не вкладалися в один стиль, але вже незабаром у Польщі почали затверджуватися як соціалістичний реалізм.
Вагому підтримку надав молодим митцям театр. Режисер Тадеуш Кантор (Tadeusz Kantor) ще у 1939 році організував Підпільний експериментальний театр (Teatr Niezależny), де вистави грали без офіційної сцени. Після Другої світової війни він продовжив творчі пошуки. У 1955 році разом із Марією Яремою та Казімєжем Мікульським із Краківської групи заснував театр “Cricot 2”. А у травні 1957 року офіційно зареєстрували другу Краківську групу, яка об’єднала митців, котрі прагнули розвивати авангард у нових умовах.
Кшиштофори: як краківські художники змінили уявлення про мистецтво
У серпні 1957 року художники облаштували собі місце для роботи й виставок у підвалах Палацу Кшиштофори (Pałac Krzysztofory) на Головному Ринку Кракова. Старі меблі приносили мешканці міста. Там можна було не лише подивитися виставки, а й залишитися на розмову, концерт чи лекцію.
У Кшиштофорах художники використовували незвичні матеріали:
- Тадеуш Кантор створював амбалажі – загортав предмети й фрагменти репродукцій картин Яна Матейка у пакувальні матеріали;
- Йонаш Стерн використовував кістки в асамбляжах;
- Альфред Леніца продряпував лезами багатошарові поверхні картин.
У Краківській групі дружно працювали Казімєж Мікульський, Єжи Новосельський, Ерна Розенштайн (Erna Rosenstein), Ядвіга Мазярська (Jadwiga Maziarska), Яніна Краупе-Свідерська (Janina Kraupe-Świderska), Ян Тарасін (Jan Tarasin) і Єжи Бересь (Jerzy Bereś). У кожного був власний підхід до малювання, але разом вони розширювали межі польського авангарду.
“Мертвий клас”: як пам’ять перетворили на мистецтво
У виставі “Мертвий клас” (Umarła klasa), прем’єра якої відбулася у 1975 році, Тадеуш Кантор вивів на сцену людей, котрі згадували свої шкільні роки. Поруч із живими акторами з’являлися манекени, схожі на дітей, якими вони колись були. Нерухомі фігури створювали моторошне відчуття, ніби минуле не відпускає людину навіть через десятиліття.
Кантор назвав цей напрям “Театром смерті” й працював із темами:
- старіння;
- втрат;
- пам’яті про війну й Голокост.
Після прем’єри “Мертвого класу” у 1975 році про його театр заговорили далеко за межами Польщі, а манекени стали характерною особливістю вистав Кантора. Роботи цього майстра стали ще однією характерною заявою Краківського Авангарду.
“Краківська група”: нові форми та спроби
У 1960–1970-х роках художники Краківського Авангарду вже не хотіли обмежуватися фарбами й полотнами. На мистецьких акціях важливою ставала сама дія, а не предмет. Концептуалісти пішли ще далі – починали роботу з ідеї, навіть не прагнучи створити звичну картину чи скульптуру.
Такі експерименти змінювали не лише вигляд робіт, а й поведінку художника. Він міг не показувати завершений образ, а працювати з матеріалом або пропонувати глядачеві задум, який треба було осмислити. Саме тому епоха Краківського Авангарду не вкладається в історію однієї художньої школи: її учасники постійно випробовували нові способи творити: від живопису й театру до креативних мистецьких ідей.
Чим “Краківська група” змінила правила польського мистецтва?
Від першого гурту залишилися картини, скульптури та біографії, обірвані війною. Чимало витворів зберегти не вдалося, тому історію цього покоління молодих авангардистів дослідники відновлювали за творами, документами та спогадами. Але художники встигли вплинути на сприйняття сучасного мистецтва у Польщі.
Повоєнна Краківська група продовжила цю історію. Учасники не створили єдиного стилю, який можна було б упізнати за кольорами чи формами. Їх об’єднало інше:
- готовність ризикувати;
- використання нетрадиційних матеріалів;
- відмова підлаштовуватися під традиційні вимоги.
Перша група дала початок цим пошукам у міжвоєнній Польщі, друга – продовжила їх після Другої світової війни. Саме ця спадкоємність і зробила Краківський Авангард помітною сторінкою історії польського мистецтва, яку продовжують вивчати сучасні польські дослідники.