У листопаді 1896 року краків’яни побачили дивину – світлини, які рухалися. У міському театрі тоді показали короткі фільми братів Люм’єр, які викликали ажіотаж. За два місяці сеанси відвідали понад 10 000 містян. Так у Кракові почалася історія кінематографа, яка виявилася набагато тривалішою за моду на технічні новинки, пише ikrakow.net.
Від перших німих стрічок до великих кінозалів, дискусійних клубів і камерних авторських кінотеатрів місто неодноразово змінювало спосіб дивитися фільми. Кінотеатри Кракова – це історія не лише екранів та апаратури, а й відданості кіномистецтву.
Від готельних залів до перших постійних кінотеатрів Кракова
У листопаді 1897 року покази фільмів найчастіше влаштовували у готелі Клейна (Hotel Kleina), відомому також як “Монополь”, на вулиці Святої Гертруди (św. Gertrudy). Але в цілому кіносеанси мандрували містом, приміщення лля переглядів обирали організатори.
У 1907 році ситуація змінилася: польський підприємець Юзеф Кляйнбергер (Józef Kleinberger) відкрив кінотеатр “Цирк Едісон” (Cyrk Edison) у колишньому цирковому приміщенні на розі вулиць Велополе (Wielopole) і Дітла (Dietla). Це стало першим постійним кінотеатром Кракова.
За ним у місті почали з’являтися інші зали:
- “Оріон” (Orion) – запрацював у 1909 році на вулиці святого Томаша (św. Tomasza);
- “Кінетон” (Kineton) – відкрився у грудні 1910 року у Палаці Спіському (Pałac Spiski) на Головному ринку.
Постійна адреса давала змогу власникам запрошувати глядачів, оновлювати афіші та змагатися з іншими закладами за увагу публіки. Наступний крок був ще помітнішим: у 1912 році у Кракові з’явилися великі зали, спеціально збудовані для кінопоказів, і конкуренція між ними ще більше загострилася.
“Ванда”, “Втіха” та “Мистецтво”: як кіно стало улюбленою розвагою містян
У 1912 році у Кракові відкрилися одразу 2 великі кінотеатри – з різницею у 2 тижні. “Ванда” (Wanda) прийняла глядачів 16 листопада на вулиці святої Гертруди (św. Gertrudy) , а 7 грудня на вулиці Старовісельній (Starowiślna) запрацювала “Втіха” (Uciecha).
У 1913 році на площі Щепанській (plac Szczepański) відкрився заклад “Вісла” (Wisła). А кінотеатр “Мистецтво” (Sztuka) прийняв перших глядачів у жовтні 1916 року. Цікаво, що у XXI столітті його визнали найстарішим кінотеатром Кракова, який ніколи не змінював адресу.
Найбільше глядачі любили дивитися історичні епопеї. Фільм “Камо грядеши” (Quo vadis) зібрав глядачів з різних куточків Галичини: до Кракова приїжджали спеціально, щоб побачити цю кінострічку.
Від німого кіно до нацистської окупації: як історія змінила роботу кінозалів
Вперше краківські глядачі почули звук із кіноекрана у 1929 році у кінотеатрі “Втіха”. Раніше фільми супроводжували музикою, а діалоги передавали титрами. А тут вже актори заговорили, і кіносеанс стали сприймати зовсім інакше. Популярність кіно все більше зростала, наприкінці 1930-х років у Кракові вже налічувалося 15 кінотеатрів зі звуковим обладнанням.
Все змінилося у 1939 році. Під час нацистської окупації у Кракові вже працювали тільки 8 кінотеатрів із 15. Але містяни навіть не мали права обирати кінозал. Заклади розподілили нові господарі:
- “Аполло” (Apollo), “Атлантик” (Atlantic), “Стелла” (Stella), “Мистецтво”, “Втіха” та “Ванда” – для поляків;
- “Скала” (Scala) – для гітлерівців.
На вході до нацистських кінотеатрів розміщували напис “Nur für Deutsche” (Тільки для німців). Так заклади, де містяни чудово проводили час до Другої світової війни, перетворилися на ще одне місце, де окупаційна влада ділила людей на рабів і господарів.
Традиції “Мистецтва”, які залишилися незмінними
Після 1945 року всі кінотеатри Кракова стали державними. Але деякі з них навіть у нових умовах зберегли давні традиції. Наприклад, у приміщенні закладу “Мистецтво” продовжив збиратися популярний дискусійний фільмовий клуб.
Там перед переглядом фільмів слухали:
- цікаві лекції;
- музику.
Глядачі ще не бачили перших кадрів, а вже налаштовувалися на кінострічку через музику та коментарі лекторів. Такий підхід зберігся до 1980-х років, коли популярність кінотеатрів почала знижуватися.
Про те як “Мікро” перетворився на клуб авторського кіно
У 1959 році на тодішній вулиці Дзержинського, сучасній – Леа (Lea), відкрили кінотеатр для працівників міліції. Його назвали “Мікро” (Mikro). Цей заклад згадував у спогадах відомий польський актор Роман Полянський (Roman Polański), який часто ходив туди ще підлітком.
У квітні 1984 року у приміщенні відкрили клуб фільмового мистецтва “Мікро і Мікрофауна”. (Mikro & Mikroffała). Керував ним Кшиштоф Герат (Krzysztof Gierat), а у 1992 році його змінила Івона Новак (Iwona Nowak).
Там дивилися та обговорювали фільми:
- Анджея Вайди (Andrzej Wajda);
- Казімежа Куца (Kazimierz Kutz);
- Єжи Гоффмана (Jerzy Hoffman).
До програмної ради входили кінознавиця Аліція Гельман (Alicja Helman), композитор Збігнєв Прайснер (Zbigniew Preisner) і театральний діяч Генрик Яцек Шен (Henryk Jacek Schoen). Такі зустрічі давали можливість краків’янам побачити фільми, які не обов’язково ставали хітами широкого прокату, але заслуговували на увагу. Ця традиція підготувала ґрунт для появи камерних кінотеатрів Кракова.
Особливості кінотеатру“Київ”
У листопаді 1967 року відкрився краківський кінотеатр “Київ” (Kijów). Його називали одним із найсучасніших на той час кінотеатрів Польщі, який зводили за проєктом архітектора Вітольда Ценцкевича (Witold Cęckiewicz). Окремою деталлю інтер’єру стала мозаїка на 325 квадратних метрів, створена у Камйонці поблизу Бжеска.
Показувати масштабні кінопостановки на широкому полотні дозволяли:
- зала на 960 місць;
- великий екран.
Першим фільмом, який там продемонстрували, стала відома кінострічка режисера Сергія Бондарчука “Війна та мир”.
Кінотеатр “Під Баранами”: від великого екрана до камерного артхаусу
У кінотеатрі “Під Баранами” (Pod Baranami), який відкрився у 1969 році у палаці родини Потоцьких (Pałac Pod Baranami) на Головному ринку, сформувався інший напрям.Там показували авторські стрічки та кінокласику, а щороку у грудні проводили Фестиваль німого кіно.
Під час таких показів глядачі згадували фільми, створені до появи звуку, коли історію передавали через зображення, міміку та музичний супровід. Фестиваль став дуже популярним не лише у Кракові, взяти участь у заході приїздили учасники з різних міст Польщі.
Польські кінотеатри після 1989 року: нові правила гри
Після зміни політичної системи польським кінотеатрам довелося звикати до інших правил. Коли відбувся перехід до ринкової економіки, новим власникам довелося самим опікуватися проблемами фінансування та репертуару. А ще на початку 1990-х років конкуренцію склали відеомагнітофони та відеопрокати.
Не всі кінотеатри пережили ці зміни. Найактивніші ще намагалися зацікавити глядачів тим, що:
- показували класику, авторське кіно;
- організовували спеціальні сеанси.
Вибір репертуару став способом зацікавити містян конкретною програмою. Але навіть відома назва закладу не рятувала, коли бракувало грошей на ремонт та оренду. І для старих кінотеатрів Кракова це стало неабиякою проблемою.
Що збереглося від кінематографічної традиції?
У 1995 році польський діяч кінокультури Анджей Кухарчик (Andrzej Kucharczyk) відкрив Краківський центр кіно ARS у приміщенні кінотеатру “Мистецтво”. Назва “ARS” складалася з перших літер трьох залів:
- прибудова (Annex);
- редут (Reduta);
- мистецтво (Sztuka).
За роки роботи центр прийняв понад 4,5 мільйона відвідувачів, але навіть така популярність не врятувала заклад від фінансових труднощів. У січні 2019 року центр припинив існування через великі суми оренди.
Інша історія пов’язана з кінотеатром “Втіха”. У 2009 році Анджей Кухарчик та Ізабела Косовська відновили роботу старого кінотеатру, пристосувавши його до нової програми – класичних фільмів і театральних вистав.
Кінотеатри Кракова: збереження традицій авторського кіно
Окрема історія – кінотеатр “Аграфка” (Agrafka), який відкрився у 2009 році за ініціативи фундації “Цирк Едісон” (Cyrk Edison). Для нього обрали місце, де раніше працював кінозал “Зух” (Zuch).
У сучасному Кракові збереглося 7 кінотеатрів:
- “Аграфка”;
- “Кіка” (Kika),
- “Кіюв”;
- “Мікро”;
- “Парадокс” (Paradox);
- “Під Баранами”;
- “Сфінкс” (Sfinks).
У 2019 році Краків затвердив спеціальний план підтримки кінотеатрів авторського кіно. Це міське рішення стало відповіддю на потребу зберігати невеликі кінозали, які не завжди могли витримати фінансове навантаження.
Від першого показу 1896 року до сучасних камерних кінозалів Краків пройшов шлях, яким не кожне місто може похвалитися. Там кіно ніколи не було лише технологією. Воно ставало частиною розмови, способом проживати історію та залишатися спільнотою. Саме тому магія старого екрана у Кракові продовжує жити й у XXI столітті.